Київ модерний очима студентів

Цьогоріч осінь аж надто капризна: спочатку дратує нас своїми дощами, а потім ніжить сонечком. В один із теплих, осяяних золотим листям днів студенти-першокурсники Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка вирушили на прогулянку містом… Але це була не звичайна прогулянка: на чолі з екскурсоводом Сергієм Савченко юні філологи поринули у Київ кінця XIX– початкуXXстоліття, у дивний і чаруючий Київ модерний.

Першою зупинкою став відомий не тільки в Україні, а й за її межами як те, що "обов'язково треба побачити, відвідавши Київ",- Будинок з котами або, як його ще називають,-Будинок з кішками (цей витвір архітектури знайомить нас із таким стилем, як англійська неоготика). Цю споруду легко впізнати: вона виконана у яскравому зеленому кольорі, а її фасад оздоблюють фігури сов та барельєфи котів.Вважалося,що коти охороняють будинок від злих сил, тому не дивно, що будинок отримав таку назву.

Коли ж наші ноги повели нас далі Гоголівською вулицею, нам трапилась нагода побачити на стінах житлових будинків так званий "стріт-арт",який дійсно вдало розбавляв сіру палітру багатоповерхівок. Гуляючи такими місцями, певно, кожен із нас усвідомлював,що Київ– місто, в якому минуле й сучасність переплітаються, наповнюючи душі киян та гостей столиці захопленням та зачаруванням.

Прогулюючись вулицями Гоголівською та Коцюбинського,ми оминали будівлі медичного призначення, розбудова яких була характерним явищем для архітектурного мистецтва кінцяXIX–XXстоліть. І ось на вулиці Воровського (на ті часи–Бульварно-Кудрявській)наша увага зупинилася на садибі барона Рудольфа Штейнгеля.Спочатку це був красивий маєток, в якому проживав сам Рудольф. Позаду будинку розташовувався парк зі ставками,містками, альтанками, оранжереями. Після його смерті будинок використовували за різними призначеннями: до Другої світової війни – як шпиталь; по війні – як санаторій, де зокрема, на лікуванні перебував український поет Володимир Сосюра. Від 1952 р. тут функціонує Київський науково-дослідний інститут ортопедії. На жаль, у 70 –80-х роках минулого століття частина маєтку була зруйнована, а абсолютно модерна прибудова, яка з'явилася на її місці помітно контрастує з тією частиною, що збереглась… але, знову ж таки, може на тлі цього контрасту ми маємо побачити цей містичний зв'язок минулого і сучасності?

"Київською Швейцарією", як називали цю частину Києва за гористий рельєф жителі міста,ми попрямували далі у пошуку цікавого…І не марно! У парку Чкалова нам на очі трапились незвичні скульптури: лісова принцеса-мавка, що виглядає з-за дерева,київський крокодил, вирізьблений з дерева та хвіст гігантської риби,що поринає в уявне море. Поруч із парком видніється жовта будівля з білими колонами. Колись це був Університет святої Ольги, зараз– Державна служба з надзвичайних ситуацій.

Варто згадати також про побачену нами клініку доктора Мановського. Саме в цій клініці 1911 року лікарі відчайдушно боролися за життя Петра Столипіна. Авторство будівлі іноді приписують Владиславу Городецькому, бо фасад будинку дещо схожий із фасадом будинку з химерами, але насправді В. Городецький не доклав своєї праці до цього витвору. А от що дійсно належить до доробку В. Городецького, то це побачена нами караїмська кенаса. Дух перехоплює від одного погляду на неї: велична будівля у мавританському стилі , витончені візерунки і ажурні сходи– все це додає Києву невловиму казковість Сходу…

Останнім пунктом призначення став псевдозамок Штейнгеля.Насправді ж, до споруди, що знаходиться за адресою Ярославів Вал, 1, барон не має жодного відношення. Будівля була створена за проектом архітектора Миколи Добачевського. Яскаво-червоний колір, гострі шпилі та дивні химери над вікнами як дивували Київ XXстоліття, так заворожують і нас, сучасних людей, котрих важко чимось здивувати.

Київ– незвичайне і чаруюче місто. Воно пам'ятає свою історію, воно має власну палітру та власну енергетику… Ми, студенти,переконалися в цьому помандрувавши лише модерним Києвом…Але ж Київ–неозорий, і щоразу його можна відкривати по-новому…То ж що чекає нас попереду?

Катерина Парасюк,

студентка 101 уу групи

Інституту української філології

та літературної творчості імені Андрія Малишка