Книжковий арсенал - 2016

КНИЖКОВИЙ АРСЕНАЛ – 2016

На мою думку, будь-яка мистецька подія, що має значення для українського культурного простору, має бути важливою і для українознавців. 23 квітня я відвідав щорічний міжнародний книжковий ярмарок у Києві – Книжковий Арсенал, що, як і завжди, відбувався у Мистецькому Арсеналі. Щороку у Книжковому Арсеналі беруть участь десятки популярних українських письменників і поетів, що традиційно представляють свої книги, проводять автограф-сесії, майстер-класи, лекції, читання. Тому, власне, окрім безспосередньо ярмарку, це ще ряд цікавих подій та дискусій. Наприклад, існують певні програми, де можна поговорити з видатними митцями тощо.

Мені сподобалася програма "Література як інструмент соціальної дії". Знання того, як правильно подавати факти, події, явища, власні думки – це неабияк допоможе у педагогічній діяльності, зокрема і у викладанні українознавства чи українського народознавства; та й у житті в цілому. Але особливості, що відрізняють Книжковий Арсенал від інших літературних фестивалів в Україні — це вперше випробувані на ньому медійні формати: публічні інтерв’ю, інтелектуальні дискусії між популярними авторами або відомими інтелектуалами, журналістами, експериментальні літературно-музичні перформанси. Середпрограм, які я відвідав: поетична сцена, майданчик ілюстраторів, Платформа незалежних, малих книгарень, проект від об’єднання малих видавців Малі.ua, креативні лабораторії від IZOLAB, Платформа електронного контенту, події від фестивалю фантастики Littera Con, французько-українська виставка ілюстрації Pictoric, поетичний майданчик Meridian Czernowitz, проект «Література як соціальна дія» Ірини Славінської, проект «Література і катастрофа» Євгена Стасіневич та інших.

Заснованийна ярмарку Видавничий майданчик надав можливість видавцям також презентувати книги, оранізувати дискусії і лекції, що не увійдуть у кураторські програми. Дуже приємно, що, наприклад, серед книг видавництва «Брайт Стар Паблішинг», у книзі з новелами я зустів новели своєї мами. (Неприємні лише 600 гривень гонорару, – зі слів мами.)

Дуже радий і задоволений, що книговидання в Україні нарешті почало рости – повільно, але все ж таки. Можливо, з часом в українських молодих талантів буде змога достукатися до книговидавців, і тоді культурний рівень українців відчутно зростатиме теж. Хоча щойно прочитана мною новела Осипа Маковея “Як я продавав свої новели” внесла незрозумілу нотку песимізму.

Що ж до українознавчого аспекту мого звіту: по-перше, дуже і дуже багато творів українських авторів на абсолютно різні тематики – від минулого до сучасності. По-друге, велика кількість практичних і не дуже переданих знань і порад від майстрів своєї справи і справжніх професіоналів із різних галузей – для дітей, яких було чимало, було неймовірно цікаво слухати навіть дискусію про українську мову в публічному просторі України.

По-третє, відвідувачів не просто знайомили, а ґрунтовно знайомили з культурою українського народу та народів, що проживають на території української держави, проте ідентифікують себе частиною української нації – наприклад, програма «Къырым» — кримсько-татарська спецпрограма,  мета якої ознайомити широку аудиторію з культурним життям кримських татар, їхньою історією та повсякденням; включала презентації книг про Крим і кримських татар, виставку видань кримськотатарською мовою, фотовиставку з нагоди виходу мемуарів Мустафи Джемілєва, народного депутата України, Уповноваженого Президентом України у справах кримськотатарського народу, ознайомлення із етнічними обрядами й кухнею кримських татар тощо. Це мені неймовірно сподобалось.

Впевнений, що відвідаю Книжковий Арсенал і наступного року.

Тарас Левченко,

301-уу